Главная > Коллективный разум > Лики казламордого шовинизма.

Лики казламордого шовинизма.


13-07-2018, 15:57. Разместил: katsman
Великий привіт друзям, колегам, читачам і дописувачам нашоi Лабораторii
Темою сьогоднішньої лекції ( в силу певних причин не завжди вдається
викласти її у форматі "шабату", тобто, в суботу), буде націоналізм
москвина у світлі наукового твору пана Штепи.

Пошкрябайте московського соціаліста і побачите московського шовініста.
В. Ленін

Національні інтереси Московщини збігаються з соціальними інтересами
московської бідноти.
В. Ленін

Почнемо:

„Дайте мені вичерпну книгу історії народу, і я без великої помилки скажу
вам, що той народ зробить тепер",– писав італійський історик Б.
Кастільйон. Вичерпну – це не тільки перелік історичних подій, але аналіз
тих сил, що ці події творили. У ХХ ст. було лише кілька українців, які
розуміли це, та їхні голоси були воланням у пустелі. Один з цих небагатьох
пише: „Націоналізований большевизм, чи радше збольшевизований націоналізм
– це буде щось далеко жахливіше за царат, з його „чорною сотнею". Це буде
дика реакція московського народу, ображеного, побитого, обдуреного своїми
мріями панувати у світі, переляканого втратою колоній. Ця Московщина вже
брикає в утробі сталінській. Коли народиться, щойно тоді побачать українці
вовчий апетит того північного „брата" і боротьбу на життя чи смерть."
 
 

Побачили й добре відчули....

Далі
"Монархічна Московщина не допускала до влади лібералів, демократів,
соціалістів, і ті боролися з урядом за право брати участь у державному
керівництві. Мавпуючи європейських демократів, вони вимагали свободи
слова, зборів, спілок і парламенту. Московське поступове суспільство
ставилося ворожо до імперського уряду і вимагало ліберальних реформ. Це
породило у немосквинів оману щодо його демократичності. Немосквини
повірили, що московська інтелігенція демократична, ворог усілякого утиску,
гноблення, отже й національного. Українська інтелігенція повірила, що
московська демократія щиро прихильна до боротьби України за свої права. Ця
безпідставна, некритична українська віра була непохитною, наче під
гіпнозом. Голосів незадурманених українців, як напр. М. Міхновського, Д.
Донцова не хотіли слухати. Найяскравіші вияви шовінізму московської
„демократії" не відкривали очей загіпнотизованим українським москволюбам.
Гіпноз великих слів був сильніший за факти.
У березні 1905 р. зібрався в Петербурзі з’їзд журналістів всієї імперії,
щоб виробити спільну тактику боротьби за конституцію. Українські
журналісти влаштовували щоденні окремі наради журналістів-немосквинів,
запропонували з’їздові ухвалити вимогу до уряду визнати немосковським
народам імперії однакові з москвинами права щодо культурного,
національного життя, зокрема право вживати своїх мов у громадському житті.
З’їзд не захотів навіть обговорювати ту вимогу475. Товариство московської
прогресивної інтелігенції „Лига просвещения" на своєму з’їзді 1908 р.
ухвалило більшістю голосів протест проти запровадження української мови в
початкових (лише в початкових) школах в Україні... „з огляду на безпеку і
цілість імперії" – як записано в ухвалі. Письменник І. Тургенєв був
україножером, і то ницим, бо своє україножерство приховував за личиною
ліберальної балаканини476. Ліберальний письменник І. Аксаков вимагав від
уряду заслати П. Куліша до Сибіру за те, що той складав словник
української мови та перекладав Св. Євангеліє українською мовою, і взагалі
за те, що писав і видавав українською мовою. Ницим україножером був і
божок московської „демократії" В. Бєлінський, чиї сповнені ненависті
характеристики Тараса Шевченка і „хохлов" ми вже цитували. Вираз: „Не
было, нет и быть не может никакого украинского языка" Валуєв позичив у
ліберала М. Костомарова, який висловився так про україномовну наукову
літературу, хоч був він напівмосквин (мати – українка), написав книжку про
разючу різницю між українцем і москвином477 та про всеслов’янську союзну
державу з повноправною Україною478 і заснував українське
„Кирило-Мефодієвське Братство". Але коли польський письменник
(українського роду) Франц Духінський (1817–1893) науково довів азійське
походження москвинів, то М. Костомаров дуже обурився, і не змігши науково
заперечити його доводів, гостро лаяв його в часописах."
 
 

Що зараз? А те саме. Різні навальні-ходорковські-собчаки начебто друзі,
пле їх лібералізм закінчується там, де починається українське питання.
В цьому уривкові для мене є цікава інфа-про Костомарова. Теж, непростий
чувак....

Поїхали:

"Ліберал, професор М. Погодін писав, що єдиним мірилом вартості
московської імперської політики мусить бути могутність та неподільність
імперії, а не інтереси та потреби населення. Тому-то в Україні все, що
виходить поза межі гопака і народної пісні, є шкідливим московській
імперії, і тому це треба нищити"479. Провідник московських соціалістів Г.
Плєханов теж не уникнув україножерства. Його близький приятель пише: „Г.
Плєханов був великим патріотом до глибини душі. Він мріяв про велику
московську соціалістичну імперію і ставив її понад усе. Сепаратистів люто
ненавидів. Був запеклим „единонеделимцем" і асимілятором. Поляків
ненавидів за їхній польський патріотизм і вимагав від них, щоб вони були
московськими патріотами. Був запеклим україножером. Національно свідомих
українців, а надто Т. Шевченка ненавидів значно лютіше, ніж найбільший
україножер, монархіст М. Катков, що ніколи не забуде і не простить Т.
Шевченкові те, що той писав: „Знаю московську мову, але не хочу нею
розмовляти"."

))))Жила бы страна родная-и нету других забот))))
Зараз й досі можна почути "Пусть в Саюзе не было туалетной бумаги, зато
нас боялись". Придурки та й годі....
Що ж у нас далі?

"В. Ленін, вихваляючи московську літературу, надавав їй вагу світової і не
викидав з неї жодного письменника, хоч би й ворожого соціалізмові, як
преславного шовініста О. Пушкіна, якого підносив на небесну височінь.
Москвини всіх політичних переконань побачили, що Ленін під личиною
інтернаціоналістичних гасел фактично відбудовує московську імперію. Тим-то
коли він наказав (28 січня 1918 р.) відбудувати московську (перезвану на
„красную") армію і закликав царських генералів та офіцерів вступати до
неї, то прийшло їх понад 30 тисяч на чолі з генералом А. Брусіловим. За
перших 10 років існування червоної армії понад 75 % командирів були
царські офіцери і генерали, разом зі своїм генштабом485. Завдяки їм уряд
Леніна зміг відновити обов’язкову військову повинність уже 29 травня 1918
р. і тим відбудувати імперське військо, яке дуже скоро загнало назад до
імперії усамостійнені народи. Ті генерали, які не розуміли наміру В.
Леніна і воювали його – Колчак, Денікін, Юденич, Врангель та інші пізніше
побачили свою помилку і каялися (Денікін назвав свою й інших білих
генералів війну з червоною армією трагічним непорозумінням)"

Зараз? А зараз в й без того слаборозвиненій кацапській макітрі одночасно є
героями сцарь Ніколай і таваріщ сралін, червона і біла армії, Краснов і
Будьонний, попи й енкеведисти, євреї й маститі антисеміти. Слова про зайву
хромосому явно обгрунтовані))))

Читаємо наступний уривок

"Емігрант у Парижі, запеклий монархіст і україножер єпископ Євлогій
офіційно визнав „радянську" владу за національну московську і закликав
усіх московських емігрантів визнати її за законну і молитися за неї495.
Московські емігранти-соціалісти пишуть: „Більшовики зробили багато
злочинів, крім найголовнішого – вони не розчленували московської
імперії"496. На їхню думку, безприкладне в історії винищення 15 мільйонів
українців не є завеликим злочином, а радше патріотичним досягненням.
Справді, всі московські закордонні часописи заперечували, що голод 1933
року в Україні Московщина вчинила навмисне і планово. Емігрант, монархіст
і україножер, що активно поборював радянську владу, писав: „Й. Сталін
виконує московську національну місію: він відбудовує і зміцнює нашу
імперію"497. Голова соціалістичного імперського уряду, що ледве
врятувався, втікши 1917 р. за кордон, писав: „Професор П. Мілюков учив
нас, що московська імперія є географічним хребтом світової імперії і тому
мусить існувати в усій її могутності і розлогості, байдуже хто і як нею
править. А звідси його заповіт нам – берегти неподільність і силу нашої
імперії більше, як свого ока, байдуже, як наша імперія називається і хто
нею править. І це – беззастережно, догматично і до останього подиху
нашого. Воліємо кривавого деспота, ніж розвалу імперії"498. Інший ворог
радянської влади за кордоном визнавав: „Совєтізація земель СРСР, заселених
немосквинами, є водночас і омосковлення тих земель. А федерація їх у СРСР
– це лише засіб зміцнити неподільність нашої імперії"499, а повернувшись
до СРСР, написав роман про Івана Грозного, за цей націоналістичний (навіть
монархічний) роман соціалістичний уряд щедро винагородив письменника."

Хоч і з нечистою силою жити, але в імперії))))
Продовжимо вивчення

"У ХІХ ст. всі слов’яни були поневолені неслов’янськими державами: болгари
– Туреччиною, серби, словаки, чехи – Австрією, поляки, українці –
Московщиною, Німеччиною. Москвинів уважали за слов’ян, вони мали велику
імперію, і природно малі балканські слов’янські народи сподівалися, що
Московщина допоможе їм визволитися. Так зародилося у них москволюбство, а
з нього ідея державного об’єднання всіх слов’ян під проводом Московщини.
Використовуючи таке ставлення балканських слов’ян, москвини, що назвали
себе слов’янофілами, почали закладати ідеологічні засади панславізму.
Основи філософські належать В. Кірієвському, історичні – К. Аксакову,
політичні – І. Аксакову, богословські – А. Хомякову та Ю. Самаріну. Та це
був не панславізм, а панмосковізм у личині слов’янолюбської балаканини. О.
Пушкін мимохіть розкрив цей московський підступ, кажучи: „Слов’янські
річки зіллються в московському морі"."
На щастя, лише серби лишилися кацапськими "шнирями", та й то потихеньку
розумнішають. Та й якщо серб пожив в Україні, навряд чи він підніме на неї
зброю. Наприклад, колишнього київського динамівця Горана Гавранчича можна
лише з теплотою згадувати. І з київськими хорватами він ніколи не мав
проблем.Укрїна-індикатор і місце тяжіння хороших людей...
Але не завжди було так.

"Винищували українців також московські робітники та селяни. Щоб скорити
Україну голодомором, Московщина вислала 14 січня 1933 р. на Україну 30
тисяч своїх робітників та селян. Вони забирали навіть з хатів українських
бідняків останню жменьку зерна, хоч бачили, що діти вже мерли з голоду.
Московські міліціонери у містах відбирали у напівмертвої з голоду
української селянки буханку хліба, що її вона несла своїм голодним дітям.
Якби ті москвини – прості робітники й селяни і не прагнули самі вбивати
„проклятых хахлов", то вони знайшли би тисячі способів лишити голодним
дітям останню крихту хліба. А вони ще й знущалися, били тих півмерців.
Московський уряд СРСР не забороняв своїм селянам у Московщині продавати
українцям хліб. Та коли голодні українці приходили до Московщини купити
(не просити) хліба, то московські селяни з ненавистю, прокляттями, глумом
гнали киями тих нещасних."

Мышебратья, блін.... Скоріше за все, як і зараз, кричали про "помощь
братскому народу"
Й що б не казали про поляків поганого (й тому були причини), ті області
держави, що до кінця 1930-х були під Польщею, геноциду голодом не зазнали.

Далі

"Московські емігранти-націоналісти заснували в Німеччині антикомуністичний
„Національно-Трудовий Союз" (НТС). Його завданням і метою було рятувати
СРСР від поділу на незалежні національні держави, тобто те саме, що й
уряду СРСР. Одним з завдань НТС є нищити політично й фізично
антирадянських емігрантів. НТС вихваляє національну політику
комуністичного уряду СРСР, поширює серед емігрантів ухвали КПРС про
завмирання національних мов і злиття всіх народів СРСР в одномовну,
неподільну московську імперію504.
Коли українські емігранти заходилися ставити пам’ятник Великому Тарасові у
Вашингтоні, всі московські емігранти використали всі впливи, щоб не
допустити цього, їм таємно допомагало посольство СРСР та представництво
СРСР в ООН. Коли протидія не вдалася, московські емігранти писали:
„Пам’ятник Т. Шевченкові у Вашингтоні і водночас відсутність там
пам’ятників московським поетам чи письменникам – це шовіністичний вибрик
українців супроти московського народу, це зневага московської культури505.
Московські емігранти-соціалісти ухвалили 1947 року такі засади перебудови
СРСР:
1) народи СРСР мають скласти одну московську імперію;
2) державною і обов’язковою має бути лише московська  мова;
3) немосковських мов дозволяється навчати на немосковських землях лише з
дозволу і за програмою імперського уряду;
4) мовою викладання в усіх без винятку школах імперії має бути московська
мова;
5) культури немосковських народів імперії мусять бути складовими частинами
московської культури;
6) немосковські народи можуть мати своє місцеве самоуправління, але лише в
межах імперських законів і під наглядом імперського уряду506."

А що зараз? Та безліч кацапів по походженню , що сито  комфортно живуть у
США, Німеччині, Австралії співають осанну пуйлу й оббріхують країнських
патріотів.
"Європейський ватник"-це яскравий оксюмюрон.
А особливо мене смішить ютубівська помийка "Русские в Германии". Улюблена
тема ні "срусские", ні "Германия", а ....Україна. Я їх називаю "Срущие в
Германии"
 й вони, очевидно, вже люто мене ненавидять, бо поглумився я з них вже
досить чимало)))

Читаємо корифея
"Отже, вся таємниця сили „радянської" влади в Московщині і водночас
слабість на немосковських землях імперії є в тому, що вона є цілковито
владою націоналістичною, побудована і стоїть на засадах, ідеях, ідеалах,
духовності і світогляді московської нації: інтелігенції і простого народу.
Природно злився в одне нерозривне ціле московський націоналізм з
московським соціалізмом, Москва – ІІІ Рим з Москвою – ІІІ Інтернаціоналом,
московська церква з партією, опричнина Івана ІV з ЧК–ГПУ– НКВД–КҐБ.
Обнялися з сльозами національної гордості і розцілувалися. Національна
єдність москвинів зміцнилася тисячократно, становлять неподільне тіло й
душу – МОСКОВСТВО. У жовтні 1917 року воскресло і щиро відбилося в душах
50 мільйонів москвинів пророцтво Філофея „Москва – ІІІ Рим, а четвертому
не бывать". Воскрес ідеолог московського націоналізму XVII ст. протопоп
Аввакум з його „Москва всему миру голова". Воскресли московські гвардійці
XVIII ст. з їхнім „Хотим, чтоб императрица была, как и все наши цари,
самодержавцем". Воскрес цар Олександр III з його „Царь, вера и
народность". У жовтні 1917-го відродилася по короткому занепаді
(1855–1917) величезна сила – МОСКОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. До влади прийшов
шовініст В. Ленін. Тоді почалася нова доба в історії Московщини. Доба, що
її змалював Ф. Достоєвський у романах „Бесы", „Братья Карамазовы" та
інших. До проводу нації прийшли чистокровні москвини, що вийшли з надр
свого народу. Націоналізм є ніщо інше, лише сукупність (сума) всіх
духовних властивостей народу. І московський націоналізм має всі
вищенаведені властивості. Московський націоналізм – це потвора
Франкенштейн (Франкенштейн – потвора, створена англійською письменницею М.
Шеллі в її романі. Та потвора пожирала свого творця)."

Ще одне підтвердження тієї каші у кацпських макітрах-не буду
повторюватись-вже писав про це))))

Ну, й остання цитата безсмертного твору:

"„Произвол и раболепие" цілковито відкрито й офіційно панують не лише в
державному, як було до 1917-го, а й у всьому житті СРСР. Нема тут жодної
царини життя, в якій хтось може здобути вище становище чесно, лише
власними здібностями. Чесність в СРСР – самогубство. Чесні люди – у
в’язницях, у сибірських таборах і в могилах. Навпаки, підлість – єдиний в
СРСР спосіб не лише здобути вище становище, а й взагалі вижити.
Конкуренція підлих дуже велика, отже, вивищуються найпідліші,
найаморальніші, найжорсткіші. Держава – велика і дуже складна система.
Історія вчить, що держави розвалювалися тому, що провідна верства морально
зогнила. Саме тому Рим упав до рук гунів, як перестигле яблуко з дерева.
Так упали Єгипет, Вавилон, московська імперія 1917 р., турецька 1920 р.
Така доля чекає й нову московську імперію СРСР. Завзято боронитиме імперію
лише московське „кадрове" офіцерство. Його ідея – „единая, неделимая
Россия". Та чи врятує це Московщину?"

Є така приказка "Яка мама-така й ляля". Тому ці потворні риси яскраво
відтінює нинішня Приполярна Папуасія, а дуже яскраво-абортований плод
говноросія-лугандон))).
Ну, все, досить на сьогодні кацапів, а перейдемо до народа, якому я
особисто дуже симпатизую й вважаю рідним братом-до білорусів.
Сьогодні буде незвичайна як для нашої лабораторії подія-україномовна
версія чудової білоруської пісні у  виконанні чкдового білоруського
музиканта Лявона Вольскі.
Вперше цю пісню я почув у фільмі "Жыве Беларусь", який всім раджу подивитись.
Ну й давно виник задум заспівати нашою мовою. Перекладати було не складно,
враховуючи велику спорідненість двох братніх мов. До речі, наша "Тінь
Сонця" вже подібні речі робила-у них є пнсня про Чугайстра (міфологічний
персонаж) двома мовами у одному альбомі.
Але я трошки шахрайнув-додав ще свої рядки, які, на мою думку,
характеризують нашу країну. Думаю, Лявон на мене б не сердився, тим
більше, що я на його каналі вже викладав свій варіант-матюків від нього не
було))).
Шкода, що десь зник наш білоруський лаборант Алекс, цікаво було б почути
його рецензію.  Може ще й повернеться..
Ну, Lets go!
 
 


Ось оригінал:
Лявон Вольскі - Краіны няма перевод, слова песни ...

Для генерала краіна — вайна.
Для нефармала краіна — чума.
Для радыкала краіна — турма.
Але для большасці краіны няма.

Для панславіста краіна — адна.
Для сатаніста краіна — труна.
Для гітарыста краіна — струна.
Але для большасці краіны няма.

Вярні жыццё сваёй краіне,
Яна ў сне халодным гіне!
Вярні жыццё сваёй зямлі,
Яе сівыя снягі замялі.

Для нелегала краіна — зіма.
Для адмірала краіна — карма.
Для выкідалы краіна — карчма.
Але для большасці краіны няма.

Вярні жыццё сваёй краіне,
Яна ў сне халодным гіне!
Вярні жыццё сваёй зямлі,
Яе сівыя снягі замялі.

Вярні жыццё сваёй краіне,
Яна ў сне халодным гіне!
Вярні жыццё сваёй зямлі,
Масты спалі і зямлю асвятлі.

А ось моє:

Країни нема

Для генерала країна-війна
Для неформала країна-чума
Для радикала країна-тюрма
Але для більшості країни нема

Для комуніста країна одна
Для сатаніста країна-труна
Для гітариста країна-струна
Але для більшості країни нема

Ти поверни життя країні
Вона у сні холоднім гине
Ти холод цей на тепло заміни
І наче в ковдру її загорни

Для нелегала країна-зима
Для адмірала країна-корма
Для викидайла країна-корчма
Але для більшості країни нема

Для патріота країна сумна
Для колорада країна дурна
Для депутата країна-казна
Але для більшості країни нема

Тут є у кожного дім і сім'я
Свій власний світ і дорога своя
Є літо, осінь, весна і зима
Є майже все, але країни нема

Ти поверни життя країні
Вона у сні холоднім гине
Ти холод цей на тепло заміни
І наче в ковдру її загорни

Ти поверни свою країну
Вона у сні холоднім гине
Верни життя землі своїй
Спали мости і її відігрій


Все, народ, будемо прощатися. Або, як кажуть сябри, развітвацца

І, як завжди:

Українцям всім-перцівки
Білорусам всім-зубрівки
Молдованам всім-вина
А кацапам всім-говна!
скачать шаблоны для dle 10.3Финансовый портал как заработать на forex
Вернуться назад